Парадокс: чим вищий рівень життя і комфорту у народу, тим більше у нього фізичних, моральних і соціальних недуг і пороків. Історія багатьох народів наочно підтверджує цей висновок. Як тільки той чи інший народ досягає свого розквіту та могутності, починається його занепад: фізичний, моральний, занепад його соціальних структур.
Можна визначити три шляхи розвитку й оздоровлення людини, суспільства та природи: закони природи, діалектики й естетики, етики і моралі; реформа харчування, згідно з біологічною природою людини як примата й фітофага; комунальний, общинний і сімейний, згідно з біологічною природою людини та її історичної еволюції.
Можливості порятунку людської цивілізації вбирають у себе також й етику харчування. Шлях природного, натурального й беззабійного харчування, генетично запрограмованого людині природою як примату і фітофагу, виник після усвідомлення нею своїх недоліків і злочинів лише на початку І тис. до н. е. у Стародавній Індії. Він був усенародно проголошений у VI ст. до н. е. Гаутамою Буддою, але тільки у ІІІ ст. за царя Ашока офіційно введений у ранг державної політики і всіляко заохочувався державою.
Знаменита доктрина Будди Ахінсе, що у перекладі із санскриту означає „не вбий”, тобто неспричинення шкоди живому, стала згодом головною заповіддю у християнському моральному кодексі. Ефект уведення доктрини у ранг державної політики був разючим: моральність народу стала настільки високою, що й досі індійський народ залишається найбільш моральним і миролюбним народом світу, а велика рогата худоба досі вважається недоторканою і священною. Індуси не вбивають тварин і не їдять м’яса.
Немає сумніву, що ця доктрина є найбільшим досягненням не лише індійської, а й світової культури і цивілізації, яку ми ще й досі не зрозуміли.
Другу реформу здійснив Ісус Христос і перші християни (єсеєї та маніхейці). В результаті цієї реформи зародилося вчення про милосердя та співчуття до всього живого та стражденного і складені 10 знаменитих моральних заповідей, де головною і першою була буддистська Ахінсе, або „Не вбий нічого живого”.
Однак наприкінці ІІ ст. на одному із соборів церковна еліта з якихось кон’юнктурних міркувань скасувала загальний характер цієї заповіді і замінила її постами, коли не дозволялося їсти м’ясо, а в інші дні – дозволялося.
Таким чином, світ знову занурився у дохристиянське язичництво та варварство. Найстрашніше те, що офіційна церква досі зберігає про це суцільне мовчання. Ніби такого й зовсім не було. Ще дивніше те, що мовчить про це й атеїстична література, як і наука взагалі.
На зламі ХІХ і ХХ ст. у світі знову відроджується це вчення і рух за беззабійне харчування. У всіх великих містах Європи й Америки виникають вегетаріанські товариства, їдальні, кафе та ресторани. Читались лекції, скликалися конгреси, видавалася численна література і журнали з цих проблем (один з таких журналів видавався і в Києві). Тобто велася широка пропаганда Ахінсе по всьому світу.
Однак після серій війн і революцій усе це стихло та забулось.
Лише у 1983 р. у Західній Німеччині скликається перший повоєнний міжнародний конгрес вегетаріанців. У ньому брали участь 700 делегатів з 25 країн світу. Потім у 1985 р. черговий конгрес відбувся у Вашингтоні, через два роки – в Югославії. Відтепер він скликається раз на два роки.
Актуальність і необхідність вегетаріанства і реформи харчування, яка, за словами знаменитого англійського поета і мислителя ХІХ ст. П.Б. Шеллі, „більш ніж яка-небудь реформа вдарить у самий корінь зла”, полягає у багатьох факторах, які можна підсумувати і розділити на наступні основні групи.
Біологічним і генетичним фактором заборони зоофагії є те, що вона не запрограмована, непередбачена і протипоказана людині як примату і фітофагу, що анатомія і фізіологія людини не дозволяє людині ні переслідувати, ні хапати, ні розривати зубами свою здобич, тим паче ковтати сирі шматки з вовною чи пір’ям. Людина за жодних обставин не може й ніколи не робила цього в минулому. Лише навчившись робити знаряддя і видобувати вогонь, людина змогла вбивати, розробляти туші і готувати їх на вогні. Проте перехід до такого харчування був або випадковим, або вимушеним і дуже пізнім, усього 30-40 тис. років тому. Зараз же, маючи стільки видів харчування, цей аргумент не є виправданням для вживання у їжу м’яса. Зараз ми спостерігаємо, як суспільство і природа все швидше і швидше деградують і скочуються у провалля. Настав час зупинитися і задуматися над тим, що ми робимо. Людина, яка стала на шлях хижака і звіра № 1, гірше якого немає в природі, довго існувати не може [4].
Гігієнічним і профілактичним це є тому, що альбуміни (білки) є „найгіршим бичем людства, які зводять його, калічать душу і тіло повільно, але вірно”, як писав у своїй книзі „Про альбумізм” доктор А. Ясиновський. Великий Леонардо да Вінчі писав, що з часом людські тіла можуть перетворитися на кладовища туш тварин. Як наслідок вживання м‘яса, в організмі утворюються отруйні і неприємні за запахом відходи. Це перша ознака неправильного харчування.
Педагогічний фактор полягає у неможливості виховання у дитини співчуття, жалю, „пожираючи плоть живих істот”, як сказано у 53 ст. Тирукуралу. Там далі пишеться, що „душа, яка скуштувала плоть, так само відвернена від добра, як серце, яке схопило зброю”, і „якщо люди не вбиватимуть тварин, ніхто не наважиться вбивати собі подібних”. Закон відбиття, подібності рефлексу – закони природи, а тому „вживання м’яса й інших зігрівних речовин не лише прискорює настання змужнілості статевого дозрівання, а й збільшує подразливість нервів і передчасно розвиває пристрасті”, тобто статеве почуття. А тому боротьба з дитячою сексуальністю та неслухняністю, токсикоманією та наркоманією і з п’янством цілковито марна при м’ясній їжі.
Естетичним це є тому, що у світі немає нічого більш жахливого, кривавого й огидного місця й видовища, ніж бойня, м’ясокомбінати, а також скотні двори, особливо свинарники, вигляд і запах нутрощів, крові і нечистот, які вивертаються назовні. Все у нас противиться не лише естетичному, а й моральному почуттю жалості і співчуття до вбитих тварин, породжуючи у нас святенництво і лицемірство відносно них.
Етичним це є тому, що у нашому освіченому суспільстві, коли так багато говорять і пишуть про милосердя і співчуття, гуманізм та альтруїзм, мораль і моральність, чесність і порядність, чуйність і делікатність, доброту та взаємодопомогу, взаємоповагу й інші високі благородні та піднесені матерії (думки, почуття і вчинки), у вищій мірі аморально, безчесно та лицемірно, безбожно, якщо не сказати дико і злочинно, виглядає наше ставлення до „братів наших менших”. Вбивство тварин, яких ми вирощуємо, годуємо, пестимо, суперечить законам етики та моралі, і недостойне високого звання Homo sapiens як найрозумнішої, найрозвиненішої і найсильнішої істоти, яка щиро любить життя.
Соціальний фактор полягає у несприятливому впливі тваринної їжі на почуття, характер і поведінку людини. Вона робить її роздратованою, запальною, злою й агресивною, як усі м’ясоїдні хижаки. Більш того, м’ясна їжа сприяє пияцтву й алкоголізму. Про це знали багато лікарів ще в ХІХ ст. і в деяких лікарнях виліковували алкоголіків за допомогою вегетаріанської дієти. Така лікарня була і в колишній Російській імперії у с. Вириця під Петербургом, де ще до революції аж до її закриття у 1930 р. вилікувалось близько 300 тис. алкоголіків і п’яниць. Сьогодні вона відновлена і продовжує свою діяльність. Таким чином, м’ясна їжа робить людину грубою і жорстокою, породжує в ній низькі і звірячі інстинкти, веде до жадібності, егоїзму та насильства. Врешті-решт, як писали такі видатні вчені і лікарі в Росії та на Заході, як А. Ясиновський, М. Оскрагело, А Крінгсфорд та багато інших, це „веде нас до морального огрубіння, лінощі і тупості, до пробудження звіриних інстинктів”.
Економічний фактор полягає у тому, що тваринництво та його продукція у 10 разів дорожча виробництва рослинних продуктів. А якщо врахувати, що екологічні та гігієнічно-профілактичні втрати та витрати її нерентабельні, та згубності для людини, суспільства та природи в цілому, то це не піддається жодним розрахункам і порівнянням. Одним словом, до 80 % усіх земельних площ іде на годування худоби і лише 20 % безпосередньо використовується на продукти для людини (зернові, бобові, овочі та фрукти і т. д.). Якщо ж приплюсувати сюди вигоди й переваги всіх інших вище зазначених підстав і факторів і ще двох останніх – екологічних і футурологічних, то світ, у якому ми зараз живемо, й наше життя і поведінка схожі на бенкет під час чуми чи перед стратою.
Екологічним це є тому, що, вбиваючи тварин заради їжі, ми, тим самим, сприяємо хижому винищенню диких тварин на планеті, аж до цілих популяцій і видів. Якщо ж ми подивимося на місця мешкання і випасу домашньої худоби: до сільських вулиць, луків, лісів, заплав і берегів рік, озер і водойм, то вони повсюди пориті копитами та запаскуджені калом так, що являють собою суцільне місиво, по якому можливо пройти лише в чоботях. Біля місць мешкання худоби, особливо свинарників, неможливо дихати навіть за тисячу метрів. Те саме стосується і птахів, відходи яких є ще більш шкідливими й отруйними. Особливо слід зауважити на такому факторі, як збільшення чисельності щурів на м’ясокомбінатах, рибопромислах, їдальнях, ресторанах і кафе разом з ростом виробництва і споживання м’яса. Їх агресивність і чисельність настільки значна, що вони почали нападати на людей. Більш того, вони стали перешкодою для транспорту, особливо для метро, де їх у тунелях накопичується тисячами.
І, нарешті, футурологічний фактор полягає у тому, що майбутній розвиток людства та його прогрес неможливі без диктатури законів природи, діалектики й естетики, етики й моралі як законів вищого життя. При суворому дотриманні цих законів, без усякого тиску, насилля та зусиль над собою або зі сторони всі наші шкідливі звички, інстинкти та пороки зникнуть самі собою. Виходячи з цього, неможливо сумістити науковий, технічний прогрес, тонкі і високі технології, сервіс, дизайн та естетику з грубим атавізмом й анахронізмом у галузі нашого харчування.
Парадоксальна думка: чим вищий рівень життя і комфорту у народу, тим більше у нього фізичних, моральних і соціальних недуг і пороків. Історія багатьох народів наочно підтверджує цей висновок. Як тільки той чи інший народ досягає свого розквіту та могутності, починається його занепад: фізичний, моральний, занепад його соціальних структур. Як наслідок – неминуча загибель. Не та чи інша система винна в цьому, а сам народ, передусім його спосіб життя і харчування. Історія Греції та Риму, історія інших народів – яскравий тому приклад. Зміна способу життя – зменшення усіх видів споживання до рівня розумної достатності та, передусім, відхід від тваринно-білкового харчування – шлях до порятунку людини і людства.
Таким чином, реформу харчування слід здійснювати якомога швидше, але поступово й поетапно. Тваринна їжа несумісна з природою людини та її поглядами на життя. Для оздоровлення людини, суспільства та природи вегетаріанство та реформа харчування є надзвичайно важливими.
ХайВей
